ЩО ТАКЕ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН?

ЩО ТАКЕ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН?

Індивідуальний навчальний план (ІНП) — це один із найваж­ливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний на­вчальний план — це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Його роз­робляє команда педагогів і фахівців. План об'єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми ро­боти з дитиною і водночас визначає, які саме послуги надаватиме кож­ний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуаль­ного навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/ модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування на­вчальних занять. Його розробляють та реалізують для кожного учня з особливими освітніми потребами.

Компоненти індивідуального навчального плану

Під час створення індивіду­ального навчального плану голов­ну увагу звертають на розробку конкретних навчальних стратегій і підходів, а також системи додат­кових послуг, які дадуть дитині змогу успішно навчатись у зви­чайному класі. Зазвичай, в інди­відуальному навчальному плані містяться такі компоненти:

1. Інформація про дитину загального характеру: ім'я, вік, адреса, телефон, імена батьків, порушення розвитку, дата зараху­вання дитини до школи, термін дії ІНП.
2. Поточний рівень знань і вмінь дитини. Відомості про рі­вень розвитку дитини, зафіксовані під час спостережень і досліджень: її вміння, сильні якості, стиль на­вчання (особливо якщо один зі стилів домінує), що дитина не вміє робити, в чому їй потрібна допо­мога тощо. У плані має бути зазна­чено, що турбує батьків. Має бути інформація щодо впливу порушень

 

розвитку дитини на її здатність до успішного навчання в звичайному класі. Усі ці відомості мають бути максимально точними, оскільки вони є підґрунтям для подальшої розробки завдань.

3.  Мета і завдання. Саме вони мають допомогти дитині опанува­ти певні знання та вміння. Вони мають відповідати поточному рів­ню розвитку учня. У визначенні мети і завдань беруть участь усі особи, причетні до роботи з дити­ною.

Мета — це твердження щодо бажаного результату. Вони можуть стосуватися знань, умінь, поведін­ки і мають бути чітко сформульо­вані, висловлені через позитивні твердження та бути зрозумілими всім, хто їх читає.

Завдання — це необхідні про­міжні кроки на шляху до окресле­ної мети, написані зрозумілими і простими термінами.

У плані має бути визначено, хто, що, коли і як має робити.

Мета має бути визначена в усіх сферах, де спостерігаються відставання в розвитку (інтелек­туальний, соціальний та емоцій­ний розвиток, розвиток моторики, мовленнєві навички тощо).

4.    Спеціальні та додатко­ві послуги, У навчальному плані
слід передбачити заняття з відпо­
відними фахівцями (з логопедом,
фізіотерапевтом, психологом та
іншими спеціалістами).

Учителі та фахівці співпрацю­ють в інтегруванні додаткових по­слуг у навчальний процес. Іноді учень потребує більш інтенсивних або особливих послуг, які можуть бути надані лише у відповідному середовищі (наприклад, заняття з використанням спеціальної апара­тури тощо). У цьому разі доцільно домовитися з відповідним закла­дом, який може надавати такі по­слуги.

В індивідуальному навчально­му плані має бути визначена кіль­кість і тривалість занять фахівців з дитиною.

 

5.  Адаптації/модифікації. Від­
повідна адаптація середовища дає змогу дітям з особливими потребами навчатись у звичайному класі, під час розробки плану необхідно звер­нути увагу на необхідне облашту­вання середовища; використання належних навчальних методів, мате­ріали та обладнання; врахування сен­сорних та інших потреб дитини.

6.    Термін дії ІНП. Зазвичай індивідуальний навчальний план розробляють на рік. Однак чле­ни групи з розробки ІНП (батьки,адміністратор, учитель тощо) мо­жуть у буДЬ-ЯКИЙ М0МЄНТ Запропо­нувати провести збори, щоб моди­фікувати план або скласти новий. Це може виявитися необхідним, наприклад, якщо:

• дитина досягла поставленої мети;
• у дитини виникають трудно­щі в досягненні визначеної мети;
• надійшло прохання збільши­ти кількість послуг дитині;
• дитину переводять до іншої школи;

•    у дитини спостерігаються проблеми з поведінкою тощо.

Традиційно розробку ІНП по­чинають одразу після приходу ди­тини до класу, а термін дії плану закінчується через рік. Водночас можна варіювати цей процес, при­стосовуючи його до загального шкільного планування.

7.  Інформація про прогрес ди­тини. Невід'ємною складовою процесу розробки ІНП є оцінка та збирання відомостей про успіхи учня. При цьому можна збирати зразки робіт дитини, результати спостережень, контрольні аркуші, описи поведінки, результати по­рівнянь із типовим рівнем розви­тку, результати тестів тощо.

З чого почати?

Проведення комплексної оцінки сильних і слабких сторін дитини. Створенню індивідуального на­вчального плану для дитини з осо­бливими освітніми потребами пе­редує певний період оцінювання, що дає змогу виявити особливос­ті: поведінки, навчальних пріори­тетів, конкретних умінь, а також загального рівня розвитку учня. Ця інформація дає вчителю змо­гу відповідним чином побудувати навчальний процес, задовольнити потреби дітей і сприяти їхньому всебічному розвиткові. Також слід здійснювати формальну оцінку дітей із використанням спеціаль­них методик, до якої мають бути залучені батьки і фахівці. Під оцінкою слід розуміти процес збирання всебічної інформації про дитину, яку потім викорис­товують для визначення сильних рис учня та сфер, де він відстає. Процес оцінювання має на меті визначення поточного рівня роз­витку дитини, що дає змогу роз­робити відповідні навчальні пла­ни та заходи. Процес оцінювання учнів з особливими потребами має бути комплексним, спрямо­ваним і більш точним, аніж про­цес оцінювання дітей із типовим рівнем розвитку. Ком-плексність необхідна для того, аби найточні­ше визначити можливості дитини і всі сфери, де вона потребує до­помоги.

До цього процесу оцінювання слід залучати фахівців із кількох дисциплін. Це має бути неперерв­ний, колективний процес система­тичних спостережень та аналізу. Результати, отримані під час лише одного спостереження тільки од­ним фахівцем, не можна вважати достовірними.

 

Для створення ефективного індивідуального навчального пла­ну потрібні спільні дії вчителів, батьків і фахівців. Слід запевнити батьків, що під час оцінювання дитини, аналізу результатів робіт увагу звертатимуть на сильні риси учня; що це процес збирання ін­формації, яка допоможе вчителям і фахівцям працювати на користь дитини; що це засіб для розробки індивідуального плану, який ціл­ком відповідатиме потребам дити­ни. Інформацію про дитину мож­на отримати з різних джерел — від батьків, дорослих (зокрема тих, із ким дитина живе), від са­мої дитини, від фахівців, які з нею працюють, тощо. Фахівці можуть допомогти точніше визначити рі­вень розвитку та потреби дитини. Істотно допомогти під час оціню­вання дитини можуть спеціалісти (логопеди, сурдопедагоги, тиф­лопедагоги, медики, психологи тощо). Після завершення процесу оцінювання всі, хто брав у ньому участь (учителі, фахівці), аналізу­ють результати.

Отримавши результати ком­плексного оцінювання, необхідно перейти до розробки індивідуаль­ного навчального плану.

Хто відповідає за розробку та реалізацію ШП?

ВДП розробляє команда, до складу якої входять: педагоги, які працюють з дитиною, фахівці, які будуть залучені до навчально-виховного процесу, батьки дитини

 

та керівники закладу освіти. Скла­дений та узгоджений з усіма чле­нами команди індивідуальний на­вчальний план підписують дирек­тор закладу та батьки. Відповідаль­ність за реалізацію індивідуально­го плану покладено на всіх членів команди. Відстеження перебігу ви­конання завдань, окреслених в ін­дивідуальному навчальному плані, покладено на заступника директора (у його обов'язки входить вирішен­ня питань інклюзивної освіти).

Залучення батьків до розроб­ки та подальшої реалізації ШП

Участь батьків у розробці ін­дивідуального навчального плану є надзвичайно важливою. Як було зазначено, батьки можуть нада­ти інформацію про стан здоров'я, розвиток, інтереси, особливості поведінки дитини.

У практиці залучення родин трапляються випадки, коли батьки не хочуть брати участь у розробці індивідуального навчального пла­ну. Причини такої поведінки мо­жуть бути різними: від небажання приділяти час своїй дитині до не­довіри членам команди, підґрун­тям якої є негативний попередній досвід спілкування з фахівцями і педагогами. У будь-якому разі батьків необхідно підбадьорювати та заохочувати до участі.

За матеріалами

Всеукраїнського фонду

«Крок за кроком»

 

 

 

Прес-служба МОН України

Відповідно до завдань інклюзивного та інтегрованого навчання, діти з особливими потребами здобувають освіту в рамках системи загальної середньої освіти, яка охоплює загальноосвітні навчальні заклади різних типів.

Станом на 2008 р. у загальноосвітні навчальні заклади інтегровано 164,4 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, з них 45,4 % дітей з інвалідністю. Міністерство започаткувало проведення науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, шляхом запровадження їх інклюзивного навчання» (наказ МОН від 01.12.08 р. № 1087). Загалом у країні  навчання дітей з особливими потребами функціонує 387 спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), у яких здобуває освіту 50,3 тис. дітей зазначеної категорії. Також функціонують 52 спеціальних школи з подовженим днем (5,6 тис. учнів) та 547 спеціальних класів у складі загальноосвітніх шкіл (6,1 тис. учнів), навчаючись у яких, діти мають можливість проживати в сім'ї.

 

 

ПРИСТОСУВАННЯ ШКІЛЬНИХ ПРИМІЩЕНЬ ДО ПОТРЕБ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

Ми розглянемо, як можна об­ладнати звичайну школу для ком­фортного навчання в ній дітей з особливими потребами (із пору­шеннями опорно-рухового апара­ту, слуху та зору). Сподіваємося, що ця інформація допоможе зро­бити доступнішими школи, а діти з особливими потребами мати­муть змогу навчатися в них разом зі своїми однолітками.

Найважливіше — створити спільну комфортну атмосферу. Якщо до такої дитини ставитися як до звичайного школяра (із пев­ними особливими потребами), то таке ставлення передається й ін­шим учителям та однокласникам дитини. Діти надаватимуть посиль­ну допомогу, і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення однокласників до спе­ціальних архітектурних умов та обладнання буде бережливішим і вони довше залишатимуться в хо­рошому стані.

Необхідно залучати дитину з особливими потребами до всіх видів діяльності (освітньої та по-закласної). При цьому необхід­но сформувати в однокласників ставлення до неї як до рівної собі і водночас як до людини, якій буває потрібна допомога та підтримка. Цей настрій у класі залежить від учителів та адміністрації школи.

Адаптації для дитини з порушенням опорно-рухового апарату (дитина, яка користується інвалідним візком, милицями, палицею тощо) До   школи   прийшла  дитина, яка користується інвалідним віз­ком, милицями чи просто повіль­но ходить. Як можна обладнувати шкільну будівлю так, щоб дитина почувалася комфортно?

Вхід до школи

Вхід до будь-якої школи за­звичай   починається   зі   сходів,

 

що є істотною або навіть нездо-ланою перешкодою для дітей із порушенням опорно-рухового апарату, що користуються під час пересування інвалідним віз­ком, палицею, милицями чи ін­шими засоби. Для того щоб ці діти змогли потрапити до школи, необхідно продублювати сходи пандусом.

Пандус має бути пологим, щоб дитина на візку могла само­стійно підійматися і спускатися ним. Щоб цього досягти, необхід­но враховувати набтупні вимоги: нахил пандуса (співвідношення висоти підйому (Н) до довжини проекції похилої ділянки (Ь) не має перевищувати 12 градусів) (див. рис).

 

Рис. Будова пандуса.

Пандус складається з трьох частин:

1. горизонтальної площини на початку пандуса;
2. похилої поверхні пандуса;

3)  горизонтальної площини в
кінці пандуса.

Ширина пандуса має бути не меншою за 90 см. Необхідними атрибутами пандуса є бортик, що огороджує, та бильця. Бортик за­побігає скочуванню візка. Його висота має бути не меншою, ніж 5 см.

Бильця встановлюють по оби­два боки пандуса на висоті 70 і 90 см. Для дітей молодших класів — 50 см. Найзручнішими є бильця круглого перерізу (з діаметром не менше 3 і не більше 5 см). Дов­жина билець має бути більшою за довжину пандуса на 30 см із кож­ного боку.

 

Якщо архітектура будівлі не дає змоги побудувати правильний пан­дус (наприклад вузькі сходи), то можна зробити відкидний пандус. У цьому разі дітям з особливими потребами знадобиться стороння допомога. Ще одна важлива деталь: двері мають відчинятись у проти­лежний від пандуса бік, щоб дитина на візку не скотилася вниз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб по­передити про прихід охорону.

Внутрішній простір школи

Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити биль­ця, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися школою, тримаю­чись за них.

Ширина дверей має бути не менш як 90—95 см, інакше люди­на на візку не проїде. Для того щоб дитина на візочку змогла підняти­ся на верхні поверхи, у шкільній будівлі має бути передбачено хоча б один ліфт (можливо, доступ до нього доведеться обмежити для ін­ших учнів), однак не у всіх школах це можна зробити. Тому, за мож­ливості, слід переносити заняття для класів, у яких навчаються діти з особливими потребами, на пер­ший поверх.

Хороший вихід — встановлен­ня на сходах підйомників. Однак і ліфти, і підйомники — дороге об­ладнання, й не кожна школа може їх мати. Ще одним вирішенням проблеми пересування, сходами дитини з особливими потребами може бути організація чергування старшокласників, які по черзі допо­магатимуть учневі на сходах. Якщо в коридорі є телефон-автомат, його слід повісити нижче, щоб дитина, яка користується інвалідним візо­чком, могла ним скористатися.

Шкільна роздягальня

У роздягальнях дітям з особли­вими потребами потрібно виділити зону, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками і гачками для сумок, одягу тощо. Або ж можна відвести для цього невелику окрему кімнату.

Шкільна їдальня

У їдальні слід передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному візку рекоменду­ється збільшити до 1,1 м. Також бажано столи в їдальні розташу­вати недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати ді­тей з особливими потребами окре­мо від решти однокласників.

Бажано, щоб дітям з особливими потребами допомагали співробітни­ки їдальні, чергові старшокласники.

В окремих школах, де навча­ються діти з особливими потреба­ми, побутує практика приносити сніданки всьому класові безпо­середньо в класні кімнати. Це, звісно, не відповідає санітарно-гігієнічним нормам, проте сприяє зближенню дітей.

Шкільний туалет

У шкільних туалетах слід перед­бачити одну спеціалізовану туалет­ну кабінку для дітей з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, зокрема й тих, що користуються інвалідними візками. Розміри спеціалізованої ка­біни: ширина — не менш як 1,65 м; глибина — 1,8 м; ширина дверей — не менш як 90 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачена вільна площа для розміщення крісла-візка (для забезпечення можливості пересадки з крісла на унітаз). Кабіна має бути оснащена бильцями, підві­сними трапеціями тощо. Усі ці еле­менти слід міцно кріпити.

У туалеті слід хоча б одну ра­ковину встановити на висоті 0,8 м від підлоги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушін­ня рук, рушник і туалетний папір розмістити на такій самій вцсоті.

Спортивний зал

Діти з особливими потребами мають бути залучені й до занять фізкультурою. Вони можуть ви-

 

конувати посильні вправи і брати участь у різних іграх разом з одно­класниками. Це допоможе їм не відокремлюватися від однолітків і виконувати шкільну програму в повнішому обсязі.

Роздягальню, душову і туалет при фізкультурному залі для ді­тей, які користуються інвалідними візками, необхідно переобладна­ти. У душовій кабіні, так само, як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб дитина з осо­бливими потребами могла нею ко­ристуватися (ширина дверей має бути не меншою, ніж 90 см; візок має входити в кабінку повністю). Бажано, щоб у роздягальні всі про­ходи були не вужчими, ніж 90 см.

Шкільна бібліотека

Читальний зал шкільної бібліо­теки також бажано обладнати для вільного доступу школярів з осо­бливими потребами: частину стій­ки для видачі книжок рекомендо­вано переобладнати до рівня не вище 0,7 м.

Книжки розташовані у відкри­тому доступі, картотеку бажано розмістити в межах зони досяж­ності (простягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м при ширині проходу біля стелажів чи картотеки не менш як 1,1 м.

Класні кімнати

Важливо врахувати, що дитині з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зони учнівського місця для дитини на візку (з урахуванням розворо­ту візка) — 150x150 см. Біля парти слід передбачити додатковий про­стір для зберігання інвалідного віз­ка (якщо дитина пересідає з нього за стіл), милиць, палиці тощо.

Ширина проходу між рядами столів у класі має бути не менш як 90 см. Такої ж ширини мають бути вхідні двері без порогу. Бажано залишити вільним прохід біля до­шки, щоб дитина на інвалідному візку або на милицях могла вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.

 

Якщо заняття відбуваються в класі, де дошка або якесь обладнан­ня розташовані на підвищенні, його необхідно обладнати з'їздом (на­приклад, покласти і закріпити по­хилу дошку). Це можуть зробити і однокласники на уроках праці.

Адаптації для дитини з порушеннями зору

Коли до школи приходить дитина зі зниженим зором, слід пам'ятати, що вона відчуватиме труднощі орієнтації в просторі. Тому для комфортного перебуван­ня в школі їй необхідна відповідна допомога.

На початку навчального року з дитиною потрібно обійти при­міщення школи (влаштувати екскурсію), для того щоб вона запам'ятала розташування кабіне­тів і приміщень, якими вона корис­туватиметься (класів, роздягалень, їдальні тощо). Якщо місцезнахо­дження цих приміщень зміниться, потрібно ще кілька разів пройти новим маршрутом.

Вхід до школи

Крайні сходинки при вході до школи необхідно пофарбувати в контрастні кольори, щоб дитина зі зниженим зором могла орі­єнтуватися на них. Двері також краще зробити контрастного ко­льору. Якщо двері скляні, то на них яскравою фарбою потрібно позначити частини, які відчиня­ються.

Внутрішній простір школи

Уздовж коридорів (по всьому периметру) можна зробити биль­ця, щоб дитина з порушеннями зору могла орієнтуватись у примі­щенні школи, тримаючись за них. Ще один спосіб полегшити орієн­тацію у приміщенні школи — ви­користати різноманітне рельєфне покриття підлоги: зі зміною на­прямку змінюється й рельєф під­логи. Це можуть бути кахель для підлоги чи килимові доріжки різ­ної текстури.

Сходи всередині школи, як і при вході, потрібно пофарбувати в яскраві контрастні кольори та об­ладнати бильцями.

Окрім цього, можна організу­вати чергування старшокласників, які по черзі супроводжуватимуть дитину сходами. Бажано, щоб та­блички на кабінетах були написані крупним шрифтом контрастних кольорів (або шрифтом Брайля).